We're accustomed to glamour in London SE26: Kelly Brook and Jason Statham used to live above the dentist. But when Anouska Hempel's heels hit the cracked cement of the parking space outside my flat, it's hard not to think of those Picture Post photographs of royalty visiting bombed-out families during the second world war. Her mission in my modest tract of suburbia is, however, about more than offering sympathy. Hempel—the woman who invented the boutique hotel before it bore any such proprietary name—has come to give me information for which, judging by the spreads in interiors magazines and anxious postings on online DIY forums, half the property-owners in the Western world seem desperate: how to give an ordinary home the look and the vibe of a five-star, £750-a-night hotel suite. To Hempelise, in this case, a modest conversion flat formed from the middle slice of a three-storey Victorian semi.
"You could do it," she says, casting an eye around my kitchen. "Anyone could do it. Absolutely no reason why not. But there has to be continuity between the rooms. A single idea must be followed through." She looks out wistfully over the fire escape. "And you'd have to buy the house next door, of course." That's a joke. I think.
...
It's worth pausing, though, to consider the oddness of this impulse. The hotel room is an amnesiac space. We would be troubled if it bore any sign of a previous occupant, particularly as many of us go to hotels in order to do things we would not do at home. We expect a hotel room to be cleaned as thoroughly as if a corpse had just been hauled from the bed. (In some cases, this will actually have happened.) The domestic interior embodies the opposite idea: it is a repository of memories. The story of its inhabitants ought to be there in the photos on the mantelpiece, the pictures on the wall, the books on the shelves. If hotel rooms were people, they would be smiling lobotomy patients or plausible psychopaths. | Нас, мешканців лондонського району Сіденгем, не здивуєш появою кінозірок: Келлі Брук та Джейсон Стейтем ще недавно мешкали поверхом вище від місцевого зубного лікаря. Проте, коли по тріщинах цементу парковки біля моєї квартири зацокали підбори Анушки Хемпель, мимоволі згадались ті фотографії з Picture Post часів Другої Світової, на яких члени королівської родини відвідують сім'ї постраждалих від бомбардувань. Та колишня акторка відвідала мій скромний закуток передмістя з більш поважної причини, ніж просте співчуття. Хемпель - це жінка, яка створила бутік-готель раніше, ніж для нього була вигадана назва. І вона прийшла, щоб поділитися зі мною знаннями, за які - судячи з журналів про дизайн інтер'єрів та форумів для любителів майструвати - половина домовласників Західного світу віддали б півжиття. Знаннями про те, як надати звичайнісінькій оселі вигляд та атмосферу п'ятизіркового готелю, що коштував би вам 750 фунтів за ніч. В даному випадку це означає "хемпелювання" непримітної квартири, на яку перетворено другий поверх половинки триповерхового дуплекс-будинку вікторіанської епохи. "Вам це до снаги" - каже вона, окидаючи оком мою кухню. "До снаги будь-кому. Жодної причини проти. Але між цими кімнатами повинен бути зв'язок. Вони мають бути пронизані єдиною ідеєю." Вона замислено дивиться на пожежний вихід. "І вам, звісно, доведеться придбати сусідній будинок." Це жарт. Принаймні, я на це сподіваюся. ... Але варто на мить зупинитися, щоб оцінити всю химерність цього пориву. Готельний номер - це місце, яке позбавлене пам'яті. Нам би не сподобалось, аби в ньому залишився бодай якийсь слід перебування попереднього мешканця. Враховуючи зокрема той факт, що ми часто буваємо у готелях аби робити там те, чого не стали б робити удома. Ми хочемо, щоб номер готелю прибирали так ретельно, наче з ліжка щойно витягли мерця (доречі, іноді саме так і трапляється). Домашня обстанова втілює протилежне уявлення: це сховище спогадів. Історія мешканців має проглядати зі світлин, які стоять на каміні, з картин на стіні, з книг на полицях. Якби готельні номери були людьми, вони були б вічно усміхненими жертвами лоботомії або благопристойними зовні психопатами.
|